Cоціокультурний прогрес українського суспільства на основі ідеології людяності.

  • сприяння гармонійному розвитку особистості;
  • сприяння гуманістичному розвитку суспільства;
  • забезпечення розвитку організації;
  • набуття громадянських компетенцій;
  • формування, реалізація і підтримка проектів, спрямованих на розбудову громадянського суспільства в Україні.

Детальніше >>>

МИ Є ті, хто:

  • може ясно сформулювати свою мрію про майбутнє України і Світу одним реченням без частки «не»;
  • чітко уявляє, в якому суспільстві хотів би жити, та хоче і знає, як перетворювати сучасне суспільство;
  • в будь-якій ситуації першим завжди задається питанням «Що робити», а не «Хто винен».

Детальніше >>>

 

 

«Всі Ми» –  відкритий комунікативний ресурс, спрямований на розгортання конструктивного суспільного спілкування. Це реальна форма продуктивного зворотного зв’язку для тих різнофахових наукових спеціалістів, вчених, аналітиків, експертів, представників громадськості, котрі відчувають сьогодні гостру внутрішню потребу в обміні добірної інформації, популяризації власних суспільнокорисних напрацювань, налагодженні резонансних партнерських взаємин. 

Перейти >>>

 

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОГРЕС УКРАЇНИ

Сприяння вирішенню проблем інформаційного простору.

ТВОРЧА ЛЮДЯНА ОСОБИСТІСТЬ – РУШІЙ ІСТИННОГО ПРОГРЕСУ

Представлння видатних, але маловідомих широкому загалу україниських особистстей

ВСЕУКРАЇНСЬКА СУСПІЛЬНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА МЕРЕЖА «ВСІ МИ»

Загальнодоступний майдачник для пошуку і творення нових ідей.

Детальніше >>>

Про агонію

Як би цей потворний, мерзенний путінізм не скаженів – це вже агонія. Це кінець рашистського варварства, як суті росії, варварства в істотному розумінні цього явища, яке завжди існувало і існує за рахунок захоплення та привласнення територій і ресурсів, ненаситної жаги домінування та зверхності.

Путін-путінізм-пута - 2

Дуже символічним і знаковим є таке явище, як Путін при владі у Росії. І зовсім не символічним є ненависне ставлення Росії до України. Путін і пута для нас стануть або фатальними, або перетворяться на доленосні.

Лігіонери взяли участь у вечері пам’яті громадського та політичного діяча, письменника і мецената, за фахом правника, видавця Володимира Леонтовича, який відбувся у Будинку письменника. Таким чином «Ліга культури» продовжує традицію вшанування видатних діячів нашої держави.

Ініціатором вечору виступила внучка Володимира Леонтовича – Олена. Вона — ініціатор повернення на Батьківщину імені та творчості письменника, публіциста, культурно-громадського і державного діяча та мецената Володимира Леонтовича, свого двоюрідного діда; авторка проекту, пошуковець, упорядник і редактор видання чотирьох томів творів Володимира Леонтовича (2004-2006). Пані Олена розповіла про ті заходи з вшанування свого предка, які відбулися протягом року та висловила сподівання, що за два роки, коли весь світ святкуватиме 150 років з дня народження Володимира Леонтовича, таки буде названа вулиця його іменем.

Володимир Леонтович за материнською лінією належав до французького роду Альбрандів, який оселився в Україні за часів Великої французької революції. Закінчив гімназію, потім юридичний факультет Московського університету (1884–1888). Займався сільським господарством, культурною діяльністю. Літературну діяльність розпочав наприкінці 1880- х років, друкувався з 1890-х років. Був земським діячем на Полтавщині, член Старої Громади і ТУП. З 1906 р. — один із видавців (разом із В. Симиренком та Є. Чикаленком) першої щоденної української газети «Громадська думка», згодом редагував журнал «Нова громада» (1906), був меценатом щоденника «Рада».

У 1911–1919 роках очолював «Товариство підмоги українській літературі, науці й штуці».

У 1917 році - один із засновників Центральної Ради, в період гетьманату — міністр земельних справ у кабінеті Лизогуба. Спільно з Є. Чикаленком розробив проект земельної реформи, який сучасники вважали одним із найдемократичніших у світі.

З 1919 року - в еміграції жив у Болгарії та ЧСР.

Емігрував до Туреччини, потім переїхав до Берліна (Німеччина), пізніше — до Праги. Помер 10 грудня 1933 року в Празі (Чехія).

Він - втор прозових творів «Пани і люди» (1893), «Per pedes apostolorum» (1896), «Старе й нове» (1900, 1913), «Оповідання» (1918), «Спомини утікача» (1922), «Хроніка родини Гречок» (1922), «Ворохобня й інші оповідання» (1931) та інших.


Прес-служба «Ліги Культури»

Київ, 2 квітня 2014 року

fb     yt

Ми використовуємо файли cookie для покращення роботи сайту та оцінки використання його вмісту. Залишаючись на сайті Ліги Культури, Ви тим самим даєте згоду на використання нами файлів cookie.
Ok