Cоціокультурний прогрес українського суспільства на основі ідеології людяності.

  • сприяння гармонійному розвитку особистості;
  • сприяння гуманістичному розвитку суспільства;
  • забезпечення розвитку організації;
  • набуття громадянських компетенцій;
  • формування, реалізація і підтримка проектів, спрямованих на розбудову громадянського суспільства в Україні.

Детальніше >>>

МИ Є ті, хто:

  • може ясно сформулювати свою мрію про майбутнє України і Світу одним реченням без частки «не»;
  • чітко уявляє, в якому суспільстві хотів би жити, та хоче і знає, як перетворювати сучасне суспільство;
  • в будь-якій ситуації першим завжди задається питанням «Що робити», а не «Хто винен».

Детальніше >>>

 

 

«Всі Ми» –  відкритий комунікативний ресурс, спрямований на розгортання конструктивного суспільного спілкування. Це реальна форма продуктивного зворотного зв’язку для тих різнофахових наукових спеціалістів, вчених, аналітиків, експертів, представників громадськості, котрі відчувають сьогодні гостру внутрішню потребу в обміні добірної інформації, популяризації власних суспільнокорисних напрацювань, налагодженні резонансних партнерських взаємин. 

Перейти >>>

 

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОГРЕС УКРАЇНИ

Сприяння вирішенню проблем інформаційного простору.

ТВОРЧА ЛЮДЯНА ОСОБИСТІСТЬ – РУШІЙ ІСТИННОГО ПРОГРЕСУ

Представлння видатних, але маловідомих широкому загалу україниських особистстей

ВСЕУКРАЇНСЬКА СУСПІЛЬНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА МЕРЕЖА «ВСІ МИ»

Загальнодоступний майдачник для пошуку і творення нових ідей.

Детальніше >>>

Про агонію

Як би цей потворний, мерзенний путінізм не скаженів – це вже агонія. Це кінець рашистського варварства, як суті росії, варварства в істотному розумінні цього явища, яке завжди існувало і існує за рахунок захоплення та привласнення територій і ресурсів, ненаситної жаги домінування та зверхності.

Путін-путінізм-пута - 2

Дуже символічним і знаковим є таке явище, як Путін при владі у Росії. І зовсім не символічним є ненависне ставлення Росії до України. Путін і пута для нас стануть або фатальними, або перетворяться на доленосні.

Посилена співпраця з НАТО, розробка річного плану співпраці та стратегії вступу сьогодні у більшості українців вже не викликає великого супротиву. Але, чи є вступ до НАТО тим стратегічним кроком, який дозволить Україні провадити самостійну зовнішню політику?

Рішення, яке задовольнило б всіх у цьому питанні (і прибічників, і противників), має бути консолідованим. Але випрацювання такого рішення можливе лише тоді, коли держава має авторитет в суспільстві. За інших умов, бажання вступити у той чи інший блок призведе лише до внутрішнього конфлікту в країні та розколу.  Вступ у НАТО означатиме, що ми будемо відчувати постійне напруження з боку Росії. Це для неї виклик, вона ніколи не погодиться з таким нашим вибором і не дасть нам спокою і миру.

Проблема вибору постає дуже гостро саме тоді, коли ми відчуваємо неспроможність України вирішувати свої внутрішні і зовнішні питання самостійно. Зараз наша країна лише шукає тих, хто за неї вирішить проблеми. І через цю неспроможність бути самодостатньою, у суспільстві до кінця не зрозуміла державна позиція щодо стратегії нашого розвитку. Політики ніби й заявляють, що ми йдемо в Європу та НАТО, але наразі не зрозуміло рахунок яких ресурсів, коли і якою ціною ми можемо це зробити, не перетворюючи Україну в зону постійного конфлікту на кшталт Ізраїлю. Українці – не ізраїльтяни. Ми, за своєю суттю, занадто миролюбні. І руйнація свого етногеному може призвести до руйнації української нації.

Саме тому, на першому плані стоїть питання: а як захищати країну, аби українці були в ладах і зі своєю суттю, і з відповідальністю за свою землю. Я вважаю, що має бути ґрунтовний документ щодо обов’язків країн-гарантів нашої безпеки. І це має бути   не меморандум, заява про наміри, а саме чіткий документ, який мав би закріпити відповідальність кожної із цих країн по відношенню до України, і так само відповідальність України за додержання своїх зобов’язань перед країнами-гарантами.  Якщо навіть в цих умовах країни-гаранти не бажають створювати такий документ -  вони нас змушують повернутися до створення зброї, яка могла би дати можливість захищатися на рівні сучасних викликів. Тобто, або наші дипломати працюватимуть над тим, щоб довести до кінця договір про міжнародні гарантії безпеки, або ми маємо думати про те, як наш науковий потенціал включати для розробки нового озброєння. І, я вважаю, що зараз треба працювати в обох цих напрямках.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 17 вересня 2014 року

fb     yt

Ми використовуємо файли cookie для покращення роботи сайту та оцінки використання його вмісту. Залишаючись на сайті Ліги Культури, Ви тим самим даєте згоду на використання нами файлів cookie.
Ok