Експерт «Ліги Культури»

Сучасний український філософ, академік Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

«Мирослав Володимирович – лицар істини і моральності. Своєю громадсько-політичною і публіцистичною діяльністю він активно сприяє утвердженню демократичних цінностей і традицій у житті нашої держави, становленню та розвитку громадянського суспільства, позитивно впливає на формування конструктивної громадської думки в країні».

П.Ф.Йолон,
автор бібліографічного покажчика
«Вчені національної академії наук України:
Мирослав Володимирович Попович»

Народився 12 квітня 1930 року в м.Житомирі. Початкову освіту здобув в Ізяславській СШ № 1. 1953 року закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка й упродовж трьох років працював директором середньої школи в с. Золотий Потік на Тернопільщині. У 1956 році вступив до аспірантури Інституту філософії АН України і відтоді все життя залишається його працівником. Тут він захищає кандидатську дисертацію «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» (1960) і докторську дисертацію «Філософський аналіз мови науки» (1966). З 1969 року Мирослав Володимирович — завідувач відділу логіки і методології науки, а з 2001 — директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. У 1992 році Мирослав Попович обраний членом-кореспондентом, у 2003 — академіком НАН України. 15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка». Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Нагороди:

Орден «За заслуги» ІІІ ст. (11.1996)
Орден «За інтелектуальну відвагу» (2002)
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (04.2005)
Орден Почесного легіону (2005, Франція)
Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (2001)
Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України (2007).

З роздумів Мирослава Володимировича:

«Мені здається, що трагедія українського, російського та інших пострадянських народів не лише в тому, що ми стали погано жити, але біда полягає ще й у тому, що нові політичні конфігурації, які прийшли на зміну, демонстративно аморальні».
«Демократичні цінності — не привиди, не міфи і не вигадки хитрих політиканів. Відмова від них не просто збіднює життя і позбавляє його смислу. Вона неефективна і коштує надто дорого».
«Якщо людям все рівно, що таке добро і що таке зло, то це кінець людського достойного існування. І загибель роду людського не означає, що зверху буде зло. Якщо люди будуть розрізняти, де зло, де добро, то тоді ми ще живі. А якщо їм все рівно, і якщо там, що не приймається зверху, все ковтається знизу, то тоді дійсно це вже суспільство мертвіє».

Мирослав Володимирович - автор понад 100 наукових праць, присвячених проблемам логіки, методології та філософії науки, філософії й історії культури. Серед них монографії:


«О философском анализе языка науки» (1966),
«Логіка і наукове пізнання» (1971),
«Философские вопросы семантики» (1975),
«Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979),
«Григорій Сковорода» (1984, у співавторстві),
«Мировозрение древних словян» (1985),
«Микола Гоголь» (1989),
«Україна і Європа: праві і ліві» (1996),
«Раціональність і виміри людського буття» (1997),
«Червоне століття» (2005),
«Бути людиною» (2011)

Великий суспільний резонанс мала фундаментальна праця Мирослава Володимировича «Нариси історії української культури» (1999), яка витримала два видання. В 2001 році вона була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка. В книзі зображено процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення на фоні індоєвропейської та слов’янської міфології.

fb     yt