Лігіонери взяли участь у вечері пам’яті громадського та політичного діяча, письменника і мецената, за фахом правника, видавця Володимира Леонтовича, який відбувся у Будинку письменника. Таким чином «Ліга культури» продовжує традицію вшанування видатних діячів нашої держави.

Ініціатором вечору виступила внучка Володимира Леонтовича – Олена. Вона — ініціатор повернення на Батьківщину імені та творчості письменника, публіциста, культурно-громадського і державного діяча та мецената Володимира Леонтовича, свого двоюрідного діда; авторка проекту, пошуковець, упорядник і редактор видання чотирьох томів творів Володимира Леонтовича (2004-2006). Пані Олена розповіла про ті заходи з вшанування свого предка, які відбулися протягом року та висловила сподівання, що за два роки, коли весь світ святкуватиме 150 років з дня народження Володимира Леонтовича, таки буде названа вулиця його іменем.

Володимир Леонтович за материнською лінією належав до французького роду Альбрандів, який оселився в Україні за часів Великої французької революції. Закінчив гімназію, потім юридичний факультет Московського університету (1884–1888). Займався сільським господарством, культурною діяльністю. Літературну діяльність розпочав наприкінці 1880- х років, друкувався з 1890-х років. Був земським діячем на Полтавщині, член Старої Громади і ТУП. З 1906 р. — один із видавців (разом із В. Симиренком та Є. Чикаленком) першої щоденної української газети «Громадська думка», згодом редагував журнал «Нова громада» (1906), був меценатом щоденника «Рада».

У 1911–1919 роках очолював «Товариство підмоги українській літературі, науці й штуці».

У 1917 році - один із засновників Центральної Ради, в період гетьманату — міністр земельних справ у кабінеті Лизогуба. Спільно з Є. Чикаленком розробив проект земельної реформи, який сучасники вважали одним із найдемократичніших у світі.

З 1919 року - в еміграції жив у Болгарії та ЧСР.

Емігрував до Туреччини, потім переїхав до Берліна (Німеччина), пізніше — до Праги. Помер 10 грудня 1933 року в Празі (Чехія).

Він - втор прозових творів «Пани і люди» (1893), «Per pedes apostolorum» (1896), «Старе й нове» (1900, 1913), «Оповідання» (1918), «Спомини утікача» (1922), «Хроніка родини Гречок» (1922), «Ворохобня й інші оповідання» (1931) та інших.

Прес-служба «Ліги Культури»

Київ, 2 квітня 2014 року