Саме у по-новому організованому використані природних ресурсів української землі й лежать гарантовані власні, а не запозичені кошти як для гідної зарплати своїм вчителям, так і для гідного пенсійного забезпечення усіх громадян.
Якщо нашому попередньому уряду суспільні політика була ні до чого, то маємо сподіватись, що для теперішнього це не так. Тому задля не лише декларацій, а для реального здійснення пронародної політики нашим новим/старим посадовцям вкрай необхідним є досвід сучасної Норвегії, котра «сприймається як гарна ідеалістична казка про тролів.
Найцінішим у прикладі Норвегії є те, що тамтешня еліта лише за рахунок здорової порядності зробила так, що, як стверджує Роман Чайка, нафтогазові ресурси реально належать усім сучасним вікінгам – живим і ще ненародженим. Прибутки з продажу розподіляються на кожного громадянина держави і частково ідуть у Глобальний урядовий пенсійний фонд (GPF Global) для майбутніх норвежців, яким доведеться жити тоді, коли скінчаться запаси газу та нафти. І ця модель визначена законами. Усі норвежці є християнами, капіталістами, соціалістами та монархістами водночас. І королівська сім'я, і уряд з парламентом, і кожен норвежець таку модель люблять і всіляко оберігають від змін та криз. Для майбутніх дітей нинішнє покоління з 5 мільйонів норвежців уже назбирало...460 мільярдів доларів.
Саме у по-новому організованому використані природних ресурсів української землі й лежать гарантовані власні, а не запозичені кошти як для гідної зарплати своїм вчителям, так і для гідного пенсійного забезпечення усіх громадян.
Не тільки бізнес, а й університети та заклади ПТО здатні самостійно заробляти живі гроші, але ж не школа. Чому держбюджет навіть скромних за капіталом країн гідно фінансує як школу, так і працю вчителя, а у нас навіть слабкі голоси щодо грошей для школи та вчителя гасяться страшилками про популізм та інфляцію? Чому для організації роботи вчителя наша держава застосовує принцип остаточного фінансування? При цьому на «страшне» питання: «Де взяти гроші?» є проста відповідь, котрої весь час ухиляється наша владна верхівка. Її мимовільно, не пов'язуючи з освітою, якось промовив колишній високо посадовець Олександр Мороз: «Що має держава із води, піску, землі, гранітів, покладів? У нас рентні платежі у 8 -10 разів менші, ніж у європейських країнах. Ми за рахунок цих джерел надходження можемо отримати соціальний бюджет і збільшити людям виплати».
Гарантією реального, а не декларативного зміцнення школи можуть бути рентні платежі цільового призначення.
Однак, за даними експертів роботодавців, тільки за основними корупційними напрямками з легального обороту у кармани чиновників виводилось понад 160 млрд гривень національних багатств щороку, а значить суспільство і національна економіка позбавлялися необхідних ресурсів для розвитку. Не важко здогадатись чому актуалізацію питання природної ренти у контексті освіти намагаються подати як утопію чи дилетантство.
Майдан актуалізував запит суспільства на владу пронародну за сутністю. До цього виявилися здатні долучитися навіть такі затяті бізнесмени як Коломойський, Тарута та інші не шкодуючи власних коштів на зміцнення оборони держави.
Справжність пронародності уряду буде не у популістському «каждой сестре по серьге», а залучення гарантованих ресурсів для ШКОЛИ, бо саме вона є тим, через що проходить кожен громадянин країни без виключень. Що окрім доходів від корисних копалин та звісно совісті правителів може бути більшою гарантією для стабільного гідного фінансування шкільної системи як народної структури?
При цьому не мова про фінансування освіти як такої взагалі, бо надлишок студентів у системі ВНЗ призведе лише до профанації не тільки освіти як такої, а й держави в цілому. Дивіться на 128 мільйонів населення Японії з такими її хай-тек підприємствами як Canon, Casio, Daihatsu, Fujitsu, JVC, Hitachi, Konica, Mitsubishi, Nintendo, Olympus, Panasonic, Pioneer, Sharp, Shimano, Sony, Toshiba, Yamaha, що їхню продукцію купує весь світ припадає 2,5 мільйона студентів, а у нас ті ж самі 2,5 млн. на 46 млн. населення і без по-справжньому сучасного виробництва. Невже і нова влада всього лише заговорить проблему псевдоосвіти у системі ВНЗ? Низький рівень оплати праці вчителів ніколи не дозволить змінити справи на краще, бо ВСЕ вирішують кадри. Міністерські та владно-представницькі у першу чергу. Може на часі згадати зі шкільної програми, що Україна за природо-ресурсним потенціалом посідає 13 місце у світі, а матеріальний рівень українських вчителів значно нижчий, ніж у їхніх колег з африканських країн?
Бєлий Володимир
Київ, 11 квітня 2014 року
