Коли існує загроза життю людини, про стан культурних цінностей, зазвичай, не думають, однак така ситуація, яка є зараз у Криму – гарний привід для російських окупантів, щоб загарбати національні цінності України. Про реальний стан справ у кримських музеях, окуповані експонати та зраду директорів музеїв розповів Микола Яковина, Президент українського представництва Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць,  голова Блакитного щита України, легіонер «Ліги Культури»

 Чи є якась інформація щодо того, у якому стані знаходяться зараз культурні цінності  у музеях Криму, чи їм нічого не загрожує?

Є побоювання, що стан всіх цінностей під загрозою, так само, як і стан всіх громадян. Відповідно до чинного законодавства, а це – стаття 15 Закону України «Про музеї та музейну справу», все те, що є в українських музеях, має залишатися в Україні. Однак доступу до цих цінностей в Кримські музеї уповноважені державні органи зараз не мають, не кажучи вже про громадські організації.  Зараз інформація та комунікація з Кримом відбувається на рівні особистісних зв’язків – просто зв’язуємося з директорами, працівниками музеїв і дізнаємося від них про справи.  Нажаль, з нашими музеями може бути ситуація, як і з майном Збройних Сил України. Ми ж бачимо зараз мародерство у військових частинах, коли вивозиться зброя, амуніція, те саме може чекати й музеї.

Чи конкретні випадки мародерства, чи захоплення Кримських музеїв російськими окупантами?

Є інформація про присутність військових на території музеїв. Поки що інформація підтвердилася про Михайлівську батарею та Музей історії холодної війни в Балаклаві. В останньому – є факт зради директора музею. Він тепер – працівник Міністерства оборони Росії і допустив на територію музею якусь комісію щодо інвентаризації  цінностей. Це кричуще правопорушення. Він не має права цього робити. Цей музей знаходиться під юрисдикцією Міністерства оборони України  і окупанти не мають туди допускатися.

Ми чуємо певні заяви з російської сторони, що кримські цінності мають переїхати в російські музеї. Можна стверджувати, що наші культурні цінності взяті в полон, як і громадяни. А надбань у Криму багато. Там сумарно понад тридцять державних музеїв та ще майже стільки ж приватних у яких зберігається понад два мільйони одиниць рухомих експонатів і є понад 14 тисяч нерухомих  культурних цінностей.

Чи є хоч якісь дії з боку української влади, Міністерства культури, щодо того, щоб врятувати та зберегти цінності, якось стабілізувати чи прояснити ситуацію, чи принаймні, контролювати її?

Міністерство культури і Міністр особисто, звернулися до ЮНЕСКО і попросили про технічну та консультативну допомогу, місії спостерігачів. Тобто зроблено те, що мало бути зроблено. І дай Боже, щоб світове товариство відгукнулося, бо ми ж є країною-засновницею ЮНЕСКО. Звичайно, що ми, як громадські активісти, допоможемо, але, в першу чергу, головне слово має сказати сама держава, а потім – ЮНЕСКО, і ми.

Мають бути складені переліки найціннішого, що є на окупованій території. Це те, що має підпадати під визначення спеціального захисту. Далі – треба думати про спеціальні сховища для цих цінностей, спеціальне маркування для них, щоб не допустити мародерства.

Тобто до цього моменту не було складено списку пам’яток, які є у Кримських музеях?

Ні. У двох кримських музеях навіть не була завершена робота реального документування, звірки декілька років тому. І зараз є труднощі у складенні переліку найціннішого, хоча, я сподіваюся, що у Міністерстві перелік вже є . Тим більше, що частина найціннішого – а це Скіфське золото трьох кримських музеїв на та Національного історичного музею в Києві, зараз не в Україні, а в Нідерландах, в Амстердамі – воно там було на виставці. І зараз точиться питання на шпальтах деяких газет – куди ж його повертати. Існує така практика – звідки музейні цінності походять – туди вони мають і повертатися. Однак у воєнних умовах має працювати інший порядок. Йдеться про захист наших національних цінностей і вони мають належати Україні, а не іншій державі.

А що Ліга Культури може зробити в такій ситуації?

Дуже багато. Згуртування середовища культурних діячів, досвідчених, авторитетних експертів, дуже важливе. Зараз ми можемо наш неспокій, застереження передавати не лише нашим колегам в Україні, а й за її межами. В тому числі і на території Росії. Російське суспільство не однорідне і воно усвідомлює ті загрози, котрі постають, і ми тут на особистісних зв’язках можемо  впливати на наших колег закордоном.

 Крім того, у всі часи діячі культури виступали незалежними арбітрами, людьми, котрі давали глибоку, прискіпливу, критичну оцінку діям влади. Це наш громадянський обов’язок – підправляти політиків і вимагати їх дотримуватися наших національних інтересів, щоб не було втрат нашої національної культури та історичних надбань. І ми це робимо і будемо робити, бо лише небайдужість і постійний контроль цих питань, коли ми не даємо їх заглушити питаннями політики та економіки, дадуть нам можливість не загубити наші національні культурні цінності.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 14 квітня 2014 року