Коли запитуємо себе, хто ми є, даємо звичну відповідь: українці роду слов’ян, народ слов’янського світу. Дійсно, це так. Народ, що отримав від своєї землі енергетичний статус і незникаючий архетип з домінуванням таких цінностей як привітлива, великодушна гостинність, завзята стійкість, сприйнятлива терпимість – вони так і лишилися його основними критеріями. Тим і відмінні від інших народів.
Проявивши два десятиліття тому притаманну собі рішучість, народ поновив код Святої Русі і став розбудовувати багатонаціональну зі слов’янським змістом державу Україна. Українці хоча і є європейцями і проживають споконвічно на своїй території в самому центрі Європи, але вважається ніби на порубіжні двох континентів – азійського і європейського, на дотику їх культурних ареалів. Мабуть тому, що їхня територія була й лишається споконвічним і своєрідним енергетичним гармонізатором двох материків, які перебувають в постійній еволюції і складають єдину планетарну цілісність. Лише у зв’язку з географічним і політичним поділом вони отримали окремі свої назви, а потім й узагальнену: азійсько-європейський простір, довжина якого складає більше 13 тис. кілометрів.
Що ж стосується українського народу, то ще його предки, – материнський етнос праукраїнці, автохтони українського народу - територіально отримавши центральне становище, виконали згідно Закону сутності буття не першу свою Вселенську місію і духовне призначення: породили «дітей своїх - русичів», молоді руські етноси, для освоєння і розвитку неосяжного сусіднього східного материка. Незважаючи на те, що пройшли віки, й понині там від слов’янських першопоселенців лишилися паростки праукраїнської культури, мови, української духовної площини, а територія сучасної України є їх прабатьківщиною. Тоді ж етноси суттєво посприяли також становленню й іншого - західного, завдяки вищим і багатшим в ті часи праукраїнським духовно-ресурсним можливостям. Наприклад, в Х ст. у столиці Київської Русі проживало близько 50 тис. городян, натомість у Парижі – біля 15 тис. Це свідчення ближче в часі до нас, а скільки залишилося за лаштунками незчисленних представників племен і народів, які несли із київських пагорбів славу і благодать. Для українців протилежні сторони – Схід і Захід – то складові живого Всесвіту. Постійно існує тріадна Схід-Україна-Захід спорідненість, і вона - об’єктивна реальність. Її розрив завжди приносить нещастя. В історії життя двох континентів – Європи і Азії, їх країн і народів, чимало тому прикладів.
Ось чому українці ніколи не надавали повної переваги ні азійському, ні європейському напрямкам. Навіть тоді, коли праукраїнський материнський етнос піддався своїм же народженим спершу родовому обмеженню, а потім, з династичною переміною Рюриковичів на Романових, й загарбанню. Відбулося як в сім’ях з непутящими дітьми. Попри все, природно завжди відкритий, він так і утримує в собі ментально відмінну від інших психоінформаційну матрицю, в якій переважає духовна подоба світу над раціональною. Навіть плин часу її не стер. Навпаки, ментальність інших народностей в Україні стала притаманною корінному, автохтонному українському етносу. Тому й живуть всі довгоспільно і мирно у відповідних патерн умовах.
Праукраїнцям не просто так було визначено зайняти «належне місце» в Європі і «вигідне» міждержавне та геополітичне становище. На них як людей блага Вищими силами верхнього світу була покладена, як зазначалося, Вселенська довгострокова рунічна місія - перетворення енергії Матері-Землі, енергії території проживання, для розповсюдження благодаті поміркованого життя. З таким особливим призначенням й продовжують приходити в цей світ їх нащадки. Про нього знали посвячені з часів сивої давнини, знання яких з роками не стали чомусь розповсюджуватися. Певно, десь приховалися… До того ж зовсім не легким виявилося подальше їх перебування між країнами з імперським статусом. Бували часи, коли український народ потрапляв в орбіту якоїсь чи до когось просто волюнтаристські (тимчасово) спрямовувався. Саме тоді його охоплювали трагізм, хвороби в родовім і духовнім плані та всілякі негаразди в житті, проте з очікуваного нічого він так і не отримував.
В результаті такої невизначеності і блукання проявлялася навіть розпач. Бувало, ніби сама природа відвертала свої сили й забирала можливості. З недоотриманням цілющої і життєдайної енергії з єдиного цілого появилася в народі до того ж людська слабкість, яка привнесла певне послаблення його дієвих типотворчих сил. Як звісно, наслідки не забарилися: розгубленість, хаотичність, негармонійність, «нещасливість життя». А щоб не відбулося відродження його типотворчої сили, не допустити цілісності народу, він ще й ділився, дробився, знищувався і розсіювався - щоб енергія йшла для блага інших або марно витрачалася. Відбувалася величезна жертовність українського народу. Таке нещастя зламало багатьох. Дійшло навіть до того, що частина перестала відчувати себе особистістю. У пошуках «зниклого життя і щасливішої долі» велика кількість його представників просто втікала, роз’їжджаючись і розселюючись по світу. Разом з тим, вони лишалися не зіпсованими, вірними своїй національній ідентичності і святому образу своєї країни - Україні.
Досить тяжкий їх життєвий шлях, руйнівні форми і види всіляких «вдосконалень», в т.ч. пряма деукраїнізація, привели лише до тимчасового послаблення україно-слов’янського роду, самі ж представники автохтонного етносу не щезли і не звиродніли. Українці не розчинилися й серед інших. Ні насилля, ні спустошливі війни, ні впроваджена метизація не зламали воледержавлення народу - відібрати природну його енергію не в змозі ніхто. Він відновив свою приналежність до sacrum.
Переживши трагічні і буремні роки своєї історії, не втративши своєї людяності і благочестивості, український народ відновив також свою державність саме там, де природою і предками було йому визначено – в центрі Європи. Порушений механізм цілісності і єдності українців став відновлюватися формуючими духовними силами, які через відкриті життєдайні канали стали наповнювати їх своїм невичерпним джерелом енергій. Тепер він цілком інший народ у своєму розвитку. Отримуючи посилений дух і міцну волю, він – новий укр з потужним духовно-енергетичним потоком. Безумовно, сучасні українці хотіли б жити у своїй Вкраїні тихо і скромно зі своїми якостями людяності, доброти і співчуття, якими одарила їх споконвічна природа. Проте не для такого вони поселилися в самому центрі європейського континенту, - Західній Євразії - тому подібне й неможливе для народу з особливим призначенням. І хоча ознаки часу з початком XXI століття стали цілком інші, сучасникам ще не варто упускати пильність на шляху поступу до здобутої і не раз втраченої величезною жертовністю на протязі століть свободи. Пам’ятаймо, старі і «нові» ситуації минулого буття з протиставленням країн, народів і суспільств двох континентів в цілому, все ще лишаються.
Разом з тим, з початком епохи Водолія, ери духовного оновлення, для українців проявилася наступна велична реальність. Згідно природного Закону сутності буття знову виникла Вселенська потреба українського зі слов’янським змістом прояву – поновлення духовних горизонтів буття Сходу і Заходу. Створення синергії між двома світами і організації життя нового великого суспільства. А що може бути вище і благородніше світової гармонії, цілісність якої була чомусь порушена! Тому з території України, де особливо сильним стає духовно-енергетичне поле землі, з усією повнотою розгортається гуманістична здатність єдиновірного спільного шляху східного і західного континентів – відновлення гармонізації колись порушених протилежностей і збалансованості енергій їх дій не на основі матеріальних переваг, а у формі співпраці. У першу чергу вищих зв’язків. І це реально. В Євразії ще існує геостратегічне протиборство потужних граків, проте час змінює ставлення великого капіталу до людства як до свого лише капіталу. Укріплення ж природної основи міждержавних і соціальних стосунків дозволить вирішувати складні завдання у збереженні життя на планеті Земля.
Відображення інтересу і прагнень народів гігантського простору до мирного життя, розповсюдить істинно величні цінності, які й ляжуть в основу нової цивілізаційної парадигми для поступової зміни світоглядних установок. Така подія, безумовно, із ланцюга подій, але світ чекає її. Тож не розкачування народів і їх країн на двох континентах, очікуючи щось і для себе, не вимушені рухи комусь в угоду, а шлях безкорисного сприяння спільній співпраці народів, залагодження стосунків Сходу і Заходу, азійського і європейського континентів планети. Таке вище призначення українського народу. Тому Україні важливі Схід і Захід, а не одна із сторін. Поєднання їх культур і способів мислення, пробудження духовної активності – такою є місійна суть українців. Вона дісталась їм завдяки духовно-енергетичній спадковості предків і є настільки достойною, величною і грандіозною, що потребує найвищого рівня людяності. Тому і йде їх наповнення духовними силами. Тому й зберігся їх архетип і закладені природою відомі життєві принципи. Тому й постала вимога до майбутньої форми українського існування: не піддаватися спокусам, утримуватися від необачних рухів. Не можна пов’язувати себе з жодним із географічних чи політичних напрямків, щоб знову не розплескати енергію. Не в союзах чи блоках справа, а в утвердженні ходу життя потоком нового часу. Адже в епоху Водолія він потребує спільного і рівноправного розвитку, не скільки економічного, як духовно-інтелектуального з використанням колективних, національних, локальних та планетарних форм самореалізації. Щодо останньої – то для всіх стають досить важливими новітні подихи «Шовкового шляху». Він як міжнародний механізм співпраці вкрай необхідний Людству. Його функціонування суттєво зменшить, а потім й повністю усуне причини різноманітних конфліктів і війн; послабить та дозволить спільно вирішувати глобальні кризові проблеми; застережить можливу появу наджорстокої світової авторитарної влади окремих держав чи корпоративно обмеженої групи «інтелектуалів без роду і племені». Певно для цього формуючі український народ природні сили й відновлюють його енергію. Звідси й українство як цілісна система слов’янського світу. Пройшовши роки і тисячоліття, воно відновлює своє місце у просторово-часовому вимірі буття. Безумовно, поступ держав і народів Східної і Західної Євразії (Європи і Азії) буде еволюційним - з нижчого до вищого. Саме так як проходить все в природі для збереження оновленого життя на планеті Земля.
Михайло Гречка
Київ, 25 квітня 2014 року
