Він все життя займається фотографією, працював кореспондентом, але на Євромайдан ходив без фотоапарата – там для нього було місце виявлення своєї позиції. Лише 20 лютого він взяв із собою камеру, бо вважав, що тоді мала би бути перемога.
Однак, не зогледівся, як опинився у вирі протистояння і у сонячне сплетіння йому потрапив камінь. Медична служба відтягнула його і надала першу допомогу, але після того він знову не фотографував Майдан. Про очікування, сподівання і сором розповів відомий фотохудожник Слава Маєвський.
На вашу думку, як зараз треба діяти: активно боротися, захищатися зі зброєю, чи вичікувати і чекати допомоги із Заходу?
Я раніше стояв на тому, що варто брати вила і йти в бій. Але тоді, на Майдані 19, 20 лютого ми навіть вил не мали. Тепер я так не думаю. Різких рухів не можна робити, і в той же час спуску не можна давати. От і спробуй знайти золоту середину.
На Сході зараз небезпечна ситуація. Важко у нас мати спеціалістів, які можуть групою провести таку операцію, що знешкодять пів армії. Не зі зброєю в руках, з танками та з бетеерами - так може поводитися лише Росія. До того ж ми не може допустити жодної краплі крові ні з якого боку.
Чому так відбувається? Невже росіяни так не люблять українців?
Не люблять нас, чи не розуміють? Я думаю, що все, що сталося у Криму і Східній Україні – лише по одній причині – керівництво Росії не любить Україну, українців і українську мову. У мене багато друзів росіян, дуже гарних, я за них би деяким бандерівцям по голові настукав, а там – інша справа. Вони генетично не люблять українців.
Мені соромно за Росію і росіян. На даний момент, у мене таке відчуття, що я ніколи не вибачу Росії і росіянам. Коли я прочитав список тих культурних діячів, що підтримують такі дії, то я хотів би бути безкультурним. Я вважаю, що росіяни в даному випадку моральні слабаки. Бо не мати своєї власної думки, бажати не добра сусідам – це абсурд. Часи вікінгів пройшли.
На Майдані зараз багато невдоволених діями нової влади. Ви їх підтримуєте?
Сьогоднішній владі я не заздрю. Багато помилок? То поставте себе на їхнє місце. А спробуй покеруй міліцією і армією, якої просто не було. Наша армія за двадцять років не виросла, а останні чотири роки її просто знищували.
Ми жили в СРСР, знали, що на нас ніхто не буде нападати, Союз розпався, а ми так і продовжували думати. Ми ж ні на кого нападати не будемо. І в цьому – величезний плюс українців. Ми вийдемо і терпеливо будемо стояти на майданах. І через це – ми супер нація, яка вийшла на майдан, на мороз. Нашої ж армії не було мабуть для того, щоб зараз за два місяці її зробити кращою, ніж за двадцять. Коли ще було таке, щоб всі, і мого віку, рвалися в воєнкомат? Мене в армію загнати після того, як я там відслужив, було дуже важко. Тепер у мене таке враження, що старт для нашої армії дуже добрий.
Як ви бачите подальший розвиток подій?
Я романтик і я щасливий, що я помру романтиком. Я впевнений, що вже не буде так, як під час помаранчевого майдану – ми не розтринькаємо цю перемогу. Просто піднялася вся країна. Я тільки бажаю, щоб Схід дозрів до того, щоб не бути рабами.
Якщо відкинути пафос, то слово децентралізація не таке вже й погане. Я не хочу, щоб Президенту країни, якого я оберу, було погано, щоб він себе почував як лісоруб. Він теж повинен кайфувати від свого статусу, посади. А коли кожен регіон буде наводити свій порядок, обирати свого мера – буде легше. Хіба серед шахтарів не було б декілька десятків тих, хто хотів би стати поліцейськими і отримувати за це адекватну зарплату, може навіть вищу, ніж на шахті? Були б, за мови, що вони залишаються чесними і порядними. А так вони звикли, що хтось має ними керувати.
Я маю надію, що все буде добре. В жодній країні світу стільки священників різних конфесій не молилися за державу, як у нас і тому у нас вимолене наше майбутнє.
Прес-служба ВГО «Ліга Культури»
Київ, 29 квітня 2014 року
