«Науковці мають повне право викинути зі свого середовища тих, хто заплямував себе». Про освіту у громадянському суспільстві, реальні кроки, які може зробити кожен і проблеми розповів експерт альянсу «Програма сприяння зовнішньому тестуванню в Україні» (USETI), кандидат фізико-математичних наук, доцент, політик Володимир Ковтунець.

Чи на часі зараз ці розмови про громадянське суспільство, адже ми живемо у стані війни?

Вони на часі були ще вчора. Мова йде про справжніх громадян і способи їхньої організації.  Громадянське суспільство існує у всіх державах, навіть у диктатурі є певні паростки громадянського суспільства. Адже саме громадяни мають стимулювати розвиток держави. Нинішня ситуація в державі – не втішна. З одного боку, ми бачимо успішну організацію громадян на масовому рівні. Але забуваємо, що важливою складовою громадянського суспільна є центри незалежної фахової дуки. У США існують незалежні дослідницькі центри. Вони фінансуються державою і благодійниками. Вони проводять важливі дослідження, які лягають в основу прийняття державних рішень. Нам бракує таких саме професійних організацій.

Ви - експерт у освітній галузі. Які зміни ви бачите найпершими і найнеобхіднішими у системі громадянського суспільства у цій галузі? Що зараз може зробити громада, не чекаючи допомоги від держави?

У сфері науки важливою складовою громадянського суспільна мали би бути дослідницькі установи і, в першу чергу, Академія Наук. Формально вона незалежна, отримує пристойне фінансування на наші можливості. Ми можемо похвалитися гарним результатами в фундаментальних науках – математика, фізика, астрономія, погані результати маємо у філологічних науках і практично нічого не робиться для вирішення державних питань.

Наприклад є проблема – державне замовлення на вищу освіту. За відсотком ВВП, яке йде на фінансування вищої освіти, ми попереду Європи. За якістю освіти – знизу. Ніхто з Західної Європи до нас не їде. Немає жодного дослідження, на підставі якого ми б мали змогу сказати – нам потрібно стільки металургів, хіміків, біологів - жодного дослідження.

Другий приклад: шість років проводиться зовнішнє незалежне оцінювання. Щороку його в середньому проходить 300 тисяч старшокласників. Це величезний масив даних.  На цій підставі можна дати багато цінних рекомендацій, але цього ніхто не робив.

Тому академічна спільнота повинна зрозуміти, що вона не є суб’єктом владних повноважень. Це – важлива частина громадянського суспільства. Учені не повинні підігрувати владі, а повинні говорити правду. Не повинні видавати фальшиві дипломи тільки тому, щоб було у них фінансування. Вони мають бут вченими в першу чергу.

Держава у нас майже не підтримує наукові центри, які займаються питаннями геополітики. Такі центри працюють на гранти. На це треба звернути увагу, бо зараз більшість серйозних досліджень поводиться за рахунок цих донорів. Складається ситуація, що установи, які отримують гранти, страждають від недостатньої професійності, а професіонали залишаються незадіяними.

А ви бачити можливість змінити цю ситуацію зараз?

Очі жахаються, а руки роблять. Перш за все, професіонали повинні себе шанувати і в своє середовище не пускати непрофесіоналів. Професори, доктори наук, які підписалися під дипломом неука, вже не мають права називати вченими. От історія доктора Пі. Протягом півгодини десять докторів нейрохірургії слухали цього пройдисвіта і не вивели його на чисту воду. Або вони не професіонали, або вони не чесні. В обох випадках жоден з них до хірургічного стола підходити не повинен. Це середовищ має самоочиститися. Якщо фахові люди будуть говорити правду, а не заглядати один одному в рота, буде змінюватися політика, політики будуть їх шанувати і рахуватися з ними.

Але ж самі науковці виправдують себе, що беруть хабарі тому, що в них низькі зарплати. Чи реально змінити науковий світ, адже освіта – найконсервативніша система?

Є простий спосіб – не подавати руку нечесним. Є галузі наук, де вже важко виділити фаховість. Це педагогіка, економіка, політологія. Треба стукати до Уряду, треба публікувати ці дослідження, робити їх і не чекати, поки держава про це подумає.

Зараз легше зі Львова долетіти до Мадрида чи в Неаполя, ніж до Донецька. То чи варто дивуватися, що там зародилися такі сепаратистські настрої? А все тому, що ніхто в нас не прораховує на макро та мікро рівнях ці зв’язки.  От згадайте – коли прийшов запит порахувати скільки грошей треба, аби українська економіка інтегрувалася у економіку Євросоюзу. За день порахувати – 150 мільярдів. Цифри були взяті зі стелі. Це що – академіки? Та їх треба залишити без роботи. Вони видали результат, який дав Уряду наукове обґрунтування відмови від інтеграції. І далі це призвело до таких наслідків.

Або в юридичній практиці. Рішення конституційного суду 2010 року, коли, всупереч всім нормам права, Януковичу було повернуто всі повноваження. У 2005 році всі були переконані, що такі рішення прийняти не можна. А що зробили наші вченні, коли на них гаркнули з Банкової? А вони не думали, що їхнє рішення обернеться смертями. Тому науковці мають повне право викинути зі свого середовища тих, хто заплямував себе?

А ви готові особисто зараз щось робити для розбудови громадянського суспільства?

Ми впроваджуємо новий закон по вищу освіту, щоб дати науковим колективам більше свободи. Створювати штучно нові громадські об’єднання не варто. Люди самі мають об’єднуватися. У нас є фізичне товариство, математичне, але, на жаль, вони залишаються збоку, а все фінансування йде через академію наук і не прозоро. Так як майдан зародився з першої сотні людей, які вийшли на майдан, так і ці товариства мають зроджуватися з тих людей, які хочуть цих змін. Такі об’єднання мають бути самодостатніми і мати свою думку.

Візьмемо простий приклад.  З 2008 року зруйнувати ЗНО було багато бажаючих, починаючи з того, що в травні 2008  року Ю. Тимошенко своєю заявою ледь не зірвала це опитування. Ми чотири роки, використовуючи невеличке фінансування та гранти, об’єктивно показували та досліджували, що відбір студентів за ЗНО завжди кращий, ніж за вступними. Нас ненавиділи, нас виганяли з нарад і конференцій. Виникає питання – чому далі ці дослідження мають робити за кошти донорів, а не Академією Педагогічних Наук?  Нам пояснюють, що в нинішніх умовах таку тему профінансувати та організувати не можна. Ну якщо не може це зробити Академія, то треба передавати це іншим центрам.

Тепер ми збираємо фахівців з різних університетів, щоб зробити оцінювання бакалаврів на виході. Наш ринок праці дуже не критичний, а компанії беруть до себе родичів, сватів, братів. Знов робота, яку мав би робити Уряд. Не хоче робити держава – давайте робити ми. Не треба чекати, коли все розвалиться і будемо кивати на державу. Думаю, що в цьому напрямку будуть зароджуватися нові ідеї, колективи, команди, які стануть елементами громадянського суспільства.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 26 травня 2014 року