Про проблеми в освітянській галузі, очікування науковців та педагогів розповіла - співзасновниця ВГО «Ліга Культури», кандидат педагогічних наук, доцент,  соціальний педагог, методист Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського, педагог з багаторічним стажем Віра Зоц.

У зв’язку з новим керівництвом в державі та в освітній галузі, на вашу думку, як педагога з багаторічним стажем, чого очікують науковці зараз, які є сподівання та пропозиції?

Я можу сказати від себе. Зараз відбувається дисгармонійність, яка полягає в тому, що сама освіта, школа, у силу багатьох факторів, оновлюється значно швидше, ніж ті пошуки, які плануються в науці. Тому треба йти шляхом реформування: треба, щоб вчені мали більший ступінь свободи вибору. Будь-яка наука – це поле без меж.

Зараз є умови для більшої свободи. Найбільша проблема оновлення школи – в підготовці вчителя. Система підготовки вчителів не змінилася, або змінилася дуже мало по відношенню до того, як змінилося все інше – контекст життя. На сьогодні скільки вже сказано як можна забезпечити індивідуальний підхід до дитини, але якщо вчитель не готовий в силу своєї ерудиції, критичності мислення йти не від програми, а від дитини, то ніякі наукові розробки не спрацьовують. Це треба мати високий ступінь особистої свободи, щоб будь-яке навчальне завдання починати від самих дітей, розуміючи як вони це знають, незалежно від того, що потрібно вчити. Адже раніше вчили вчитель, підручник, а зараз діти вчаться в кожний момент свого життя. Вони включені в таке насичене інформаційне поле, що, перш ніж дітям щось розказувати і пояснювати, треба питати, що вони про це знають і йти від їх знання, їх розуміння. І це для багатьох вчителів велика проблема.

Але ж навчальна програма така насичена, що вчителю просто немає в ній місця відірватися на щось інше, а в результаті, на виході, від учня вимагають знання саме програми, а не додаткового матеріалу, який міг би вчитель розповісти.

Кожен фахівець бачить розвиток дитини через ту науку, якою він займається. Не вистачає інтеграції, взаємодії. Зараз реформування йде по тому шляху, щоб зменшити кількість предметів.   Окрім того, дітям подають окремо логіку, ейдетику. Але ж насправді це інструменти. Виходить так, що зміст закладений в одному предметі, а інструменти, якими треба користуватися, щоб цей зміст донести – є в інших предметах. Насправді ж і ейдетика, і логіка  - це ті інструменти, які мають бути присутні на всіх навчальних предметах. Тому проблем багато, і я не думаю, що є якийсь шлях, щоб взяти все, як конструктор, і зробити. Кожна людина, яка працює в педагогіці, має думати, що вона може внести в цей процес, і ці зміни будуть відбуватися мозаїчно. А от для управління освітою в країні найголовніше – узгодження цих змін.

А як, на вашу думку, може реалізувати громадянське суспільство в освітній галузі?

Я можу навести багато прикладів того, як громадянське суспільство в освіті реалізується, але локально, в окремих школах. Вальдорфських шкіл у нас не багато, але один із принципів цієї школи – це взаємодія педагогів, батьків, громадськості – відкритість.

У мене цього року троє онуків йдуть до першого класу. Багато моїх студентів телефонують і питають у яку початкову школу віддати дитину. І всі вже розуміють, що немає значення яка школа в першому класі, а головне – до якого вчителя потрапить дитина. Але ж як батькам знайти цього вчителя, якщо у нас немає презентації вчителя батькам? От приходиш у школу, і питаєш, чи можна побачити вчителя, як він працює. Ні! Тому зараз батьки, віддаючи дитину в школу, купують кота в мішку. І з цим пов’язано багато розчарувань. Не можна, звичайно, в класі, де  30 дітей, щоб всім було комфортно. Якщо гарний вчитель, то більшості буде добре, але комусь і не сподобається, тому батьки мають право обирати іншого вчителя.

На сьогодні одне з найскладніших питань відкритості школи є й найпростішим. Для цього не потрібно ніяких додаткових ресурсів, треба лише школі відкритися до батьків і до дітей.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 06 червня 2014 року