Про те, як працюють громадські та державні організації в сфері охорони пам’яток, які зміни чекають Київ, після виборів до Київради і чи зможуть експерти очистити своє професійне середовище від організацій-одноденок, створених на замовлення. Про це розповів голова Блакитного Щита, експерт ВГО «Ліга Культури» Микола Яковина.

Інституції громадянського суспільства, особливо в сфері охорони культурних пам’яток, дуже важливі, адже  саме вони мають контролювати стан цих пам’яток та те, як працюють державні органи в цьому напрямку. Однак, чи є такі структури зараз  і чи вони справді дієві?

Громадянське суспільство зараз в затяжному періоді становлення, але про те, що воно відбулося – свідчать події на Майдані. Все почалося з активістів громадянського суспільства. І подальші події довели, що при слабкості державних інституцій, саме громадянське суспільство змогло протистояти цим викликам і сьогодні диктує порядок денний всьому політикуму.

Корупція вражає різні верстви в може торкатися і громадянського суспільства. Ціла низка структур тільки за назвою можуть називатися структурами громадянського суспільства. Вони лише відмивають кошти, оскільки корумпована влада мімікрувала і створювала певні структури і подоби інститутів громадянського суспільства. Але вони зникають як мильні бульбашки і залишаються лише авторитетні. В середині 90-х років оцінка дієздатності громадянського суспільства, до  якої я причетний, бо працював у Міжнародному Фонді Відродження, зводилася до констатації фактів – подивіться скільки у нас цих інституцій. Зрозуміло, що за реєстром у нас на 10 тисяч громадян припадало достатньо таких інституцій, але більшість з них було одноденки. Вони створювалися під певні замовлення. Зараз є потворні вияви громадянського суспільства, які запроваджуються зовні в нашій країні і одна з них – та, що створена під керівництвом колишнього голови Адміністрації Президента, політика В. Медведчука. Оце вже гримаси громадянського суспільства, бо це підкоп під державність і держава має звертати увагу на їхні агентурні зв’язки з російськими спецслужбами і на великий масив фінансування такої підривної роботи закордоном.

Якщо взяти вашу сферу охорони пам’яток, чи можливо там впровадити елементи громадянського суспільства і що кожен з працівників може зробити?

Я очолюю Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць. Нас трохи більше ніж півтори сотні експертів, а пам’яток, тільки занесених до державного реєстру, понад сто сорок тисяч. Нас не вистачить на те, щоб бодай з певною періодичністю промоніторити стан певного об’єкту. Наше завдання більш вужче – це пам’ятки всесвітньої спадщини. І на цьому полі ми не єдині. Ми зіткнулися з проблемою, коли інші не експертні, не професійні середовища випереджають нас. І це добре, але є такі структури, які працюють не на охорону пам’яток, а підряджаються на замовлення тих чи інших інвесторів – зупинити проект розвитку конкурента і втілювати свій. Головне бачити, де є публічна професійна оцінка, а де просто зведення підкилимних рахунків.

Нові вибори до Київради змінила ландшафт зацікавлених гравців в Києві, але основні впливові забудовники, які впливали  і погіршували стан історико-культурного ландшафту, залишилися при владі і, очевидно, нав’язуватимуть своє рішення в Київраді. Тому, роботи вистачить.

А що ви конкретно готові робити?

Це моя щоденна і постійна робота. Такий приклад: Петро Тимофійович Тронько був причетний до заснування українського Товариства охорони пам’яток і культури, звичайно, завдяки директивному підходу вдалося зробити багато. Ледь не в кожній середній школі, трудовому колективі були члени цього товариства. Але яка робота була здійснена силами цієї організації! Був створений Музей просто неба у Пироговому, відреставровано багато культових споруд. Такий приклад, взятий із порівняно віддаленого минулого, може бути гідним для наслідування і в наш час. Товариство і зараз є, але не в кожній області воно діє належним чином і не всюди використовують те, що дає і статут Товариства і українське законодавство. Бо перш ніж посипати голову попелом і казати, що пам’ятка втрачена. можна запобігти її руйнуванню, внісши до державних органів пропозицію про занесення до державного реєстру про взяття під державну охорону того чи іншого об’єкта, а не потім постфактум горювати. Головне – не проспати на місцях. А можливостей для нових відкриттів в архітектурі – дуже багато.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 7 липня 2014 року