Війна на Сході країни продовжується і попри звіти про успіхи наших військ, бачимо й нові надходження зброї та найманців з боку Росії. Чому, коли очевидна безвихідність цього конфлікту, Росія не відмовляється від своїх намірів?
Найстрашніше, що мотивація, причина агресії Росії настільки банальна, що ніяк не зможе виправдати тих втрат, які несе наша країна. У мене є колосальне відчуття невідповідності, коли амбіційна злість, насправді, нікчемних людей завдає такого великого горя іншим людям і цілій країні.
Росія ніяк не може позбутися свого страху відпустити нас, як свою метрополію. І за цим страхом вона не бачить, що таке розмежування було б перспективним як для нас, так і для неї. У нас був би шанс удосконалити ту систему, яка зараз склалася під тиском Росії. Нам би легше було формувати нову політичну конфігурацію, зробити свій внесок в збагачення політичного досвіду і після цього Росії було би легше йти з нами і самій змінюватися, і нам допомагати у створенні більш продуктивної і взаємовигідної моделі співжиття.
Боячись відпустити Україну, Росія боїться власних змін і починає панікувати. А коли панікуєш, то вдаєшся до різних методів захисту, один з яких – агресія та «закручування гайок». Але тримати під страхом постійно не можливо, тим паче, що чим більше держава тисне і на своїх громадян, і на інші країни, тим швидше такі дії стають зворотними. Ці прояви притаманні політичній інфантильності. Коли лідери короткозорі, не бачать справжньої далекої перспективи розвитку своїх країн, вони вдаються до штучних технологічних важелів свого впливу. Чим глибша агресія, тим більша демонстрація сили і пропагандистського галасу.
Зараз керівництво Росії від цього дуже залежне. Щоб тримати країну в омані, воно намагається створити ілюзію монументальності, могутності держави і використовує для цього всі можливі засоби. Але ж відомо, що монументалізм притаманний саме диктаторським режимам. Сталін і Гітлер користувалися такими прийомами. І ми знаємо до чого це призвело.
Прес-служба ВГО «Ліга Культури»
Київ, 3 вересня 2014 року
