Посилена співпраця з НАТО, розробка річного плану співпраці та стратегії вступу сьогодні у більшості українців вже не викликає великого супротиву. Але, чи є вступ до НАТО тим стратегічним кроком, який дозволить Україні провадити самостійну зовнішню політику?

Рішення, яке задовольнило б всіх у цьому питанні (і прибічників, і противників), має бути консолідованим. Але випрацювання такого рішення можливе лише тоді, коли держава має авторитет в суспільстві. За інших умов, бажання вступити у той чи інший блок призведе лише до внутрішнього конфлікту в країні та розколу.  Вступ у НАТО означатиме, що ми будемо відчувати постійне напруження з боку Росії. Це для неї виклик, вона ніколи не погодиться з таким нашим вибором і не дасть нам спокою і миру.

Проблема вибору постає дуже гостро саме тоді, коли ми відчуваємо неспроможність України вирішувати свої внутрішні і зовнішні питання самостійно. Зараз наша країна лише шукає тих, хто за неї вирішить проблеми. І через цю неспроможність бути самодостатньою, у суспільстві до кінця не зрозуміла державна позиція щодо стратегії нашого розвитку. Політики ніби й заявляють, що ми йдемо в Європу та НАТО, але наразі не зрозуміло рахунок яких ресурсів, коли і якою ціною ми можемо це зробити, не перетворюючи Україну в зону постійного конфлікту на кшталт Ізраїлю. Українці – не ізраїльтяни. Ми, за своєю суттю, занадто миролюбні. І руйнація свого етногеному може призвести до руйнації української нації.

Саме тому, на першому плані стоїть питання: а як захищати країну, аби українці були в ладах і зі своєю суттю, і з відповідальністю за свою землю. Я вважаю, що має бути ґрунтовний документ щодо обов’язків країн-гарантів нашої безпеки. І це має бути   не меморандум, заява про наміри, а саме чіткий документ, який мав би закріпити відповідальність кожної із цих країн по відношенню до України, і так само відповідальність України за додержання своїх зобов’язань перед країнами-гарантами.  Якщо навіть в цих умовах країни-гаранти не бажають створювати такий документ -  вони нас змушують повернутися до створення зброї, яка могла би дати можливість захищатися на рівні сучасних викликів. Тобто, або наші дипломати працюватимуть над тим, щоб довести до кінця договір про міжнародні гарантії безпеки, або ми маємо думати про те, як наш науковий потенціал включати для розробки нового озброєння. І, я вважаю, що зараз треба працювати в обох цих напрямках.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 17 вересня 2014 року