Якщо ти не можеш взяти на себе відповідальність за те, 
що відбувається, то завжди будеш його жертвою

Р. Бах, Кишеньковий довідник Месії

Що робити, щоб суспільство почало розвиватися нормально?

Відповісти на це питання не можна, не прояснивши різницю в розумінні свободи у двох частин суспільства. Одна частина суспільства за свободу відстояла Майдан і продовжує її відстоювати не тільки в на фронті і волонтерами, а й у повсякденному житті доводячи, що «душу й тіло» готові за неї віддати. Інша частина вважає, що їм нав'язують таку «свободу», яка для них зовсім неприйнятна, що їх повинні «почути», і за своє розуміння свободи записувалася в «антитіла», в «оплаченци», в адепти «руSSкага мира», або просто обкладає в три поверхи всіх і вся в телевізорі не відриваючи п'ятої точки від дивану. Суть відмінності цих розумінь свободи можна побачити, лише визначивши, що є «свобода» взагалі.

Не вдаючись в довгі філософські просторікування, зауважимо, що Свобода волі - це ще не вся свобода, можна воліти (бажати, хотіти), але не бути вільним. Власне СВОБОДА - це свобода вибору і реалізується вона лише в єдності «хочу - можу - знаю», лише так може реалізуватися власна воля, і той, хто її реалізує, є суб'єктом, тобто джерелом активності, а не виконавцем чужої волі. Тут є дві суттєві деталі. По-перше, вибір має сенс лише при наявності невизначеності: має бути як мінімум дві альтернативи, два критерії їх оцінки та ситуація неоднозначності в оцінках альтернатив. Це як у відомій мініатюрі Жванецького: «сьогодні раки по три, але маленькі, а вчора були великі, але по п'ять». Інакше вибір вироджений, тривіальний, його, загалом-то, і немає, як немає і його свободи. По-друге, приймаючи рішення, яку з альтернатив вибрати, суб'єкт не тільки усуває невизначеність вибору, а й приймає за нього відповідальність, в тому числі і моральну. Ось так свобода невблаганно пов'язана з моральною відповідальністю.

Громадяни нормального (правового, вільного) суспільства мають дуже малий поріг моральної чутливості, тому відчувають свою моральну відповідальність за все – від ситуації в країні і в світі (навіть глобально-екологічної), аж до таких побутових дрібниць, як, наприклад, недопалок на тротуарі. Настільки ж широка і сфера їх особистої свободи, адже в усьому цьому існує неоднозначний особистий вибір, так як крім критерію вигоди і доцільності діє ще й вагомий етичний критерій порядності, гідності, самоповаги, моральні обмеження проявляються тим жорсткіше, чим більше значення (вага) надається цьому критерію. Для стабільного розвитку суспільства це означає якраз те, що в кібернетиці називають негативним зворотним зв'язком – основа управління і стабілізації. Тобто дотримання моральних заборон громадянами суспільства визначає не тільки ступінь їх особистих свобод і прав, але і стабільність розвитку суспільства, його стійкість і керованість. При цьому основним регулятором виступає совість, а примус силою закону необхідний лише для мізерної частини не сповна морально притомних маргіналів.

Якщо ж в суспільстві над етичним критерієм і моральними табу починає переважати доцільність (мета виправдовує засоби), то свобода вибору скасовується разом з його невизначеністю, оскільки все вирішує проста калькуляція більшої чи меншої вигоди (більшого чи меншого зла), без вибору і особистої відповідальності. Моральні обмежувачі перестають діяти, доводиться вдаватися до силового примусу для підтримки порядку, з'являється поділ на всіх рівних перед законом і тих, хто «рівніші всіх». Мораль і свобода вивертаються навиворіт. Влада, як можливість обходити закон та бути понад ним (про нормальну мораль уже не йдеться) є показником «крутості» в системі, стимулом порушувати закон, тобто позитивним зворотним зв'язком, тому, згідно із законами кібернетики, така система гарантовано йде врознос, яким би жорстким насильством не намагалися утримати стабільний порядок. Без невідворотної дії моральних обмежень (табу) в суспільстві, а тим більше при вивертанні їх навиворіт, система нестримно скочується до внутрішньої (масові репресії) і зовнішньої війні. У просторіччі відсутність обмежень називають свавіллям (беспределом, рос). У такому суспільстві особиста свобода мислиться, як можливість безкарно порушувати заборони: «щоб у нас все було і нам за це нічого не було». Це бажання джин з анекдоту (або з кремля) виконує, зовсім просто і навіть не переймаючись: «у вас все було, а тепер – як би нічого і не було», – все само собою вийшло, «за що боролися, на те й напоролися». Результати, на жаль, очевидні.

Отже, щоб зробити висновок не потрібно складних калькуляцій ризиків і можливих вигод, досить подивитися навколо чого люди об'єднуються: ЗА щось або ПРОТИ когось.

У «Алгебрі совісті» Лефевра ці висновки звучать так:

«а) Суспільство, в якому реалізована перша етична система, має тим більше можливості до самоорганізації, чим вище етичний статус його членів.

в) Суспільство, в якому реалізована друга етична система, має тим більше можливості до самоорганізації, чим нижче етичний статус його членів».

Результат теж цілком передбачуваний:
а) Південна Корея, в) Північна (КНДР)

Юрій Шередеко