Про те, як працюють громадські та державні організації в сфері охорони пам’яток, які зміни чекають Київ, після виборів до Київради і чи зможуть експерти очистити своє професійне середовище від організацій-одноденок, створених на замовлення. Про це розповів голова Блакитного Щита, експерт ВГО «Ліга Культури» Микола Яковина.

Інституції громадянського суспільства, особливо в сфері охорони культурних пам’яток, дуже важливі, адже  саме вони мають контролювати стан цих пам’яток та те, як працюють державні органи в цьому напрямку. Однак, чи є такі структури зараз  і чи вони справді дієві?

Громадянське суспільство зараз в затяжному періоді становлення, але про те, що воно відбулося – свідчать події на Майдані. Все почалося з активістів громадянського суспільства. І подальші події довели, що при слабкості державних інституцій, саме громадянське суспільство змогло протистояти цим викликам і сьогодні диктує порядок денний всьому політикуму.

Корупція вражає різні верстви в може торкатися і громадянського суспільства. Ціла низка структур тільки за назвою можуть називатися структурами громадянського суспільства. Вони лише відмивають кошти, оскільки корумпована влада мімікрувала і створювала певні структури і подоби інститутів громадянського суспільства. Але вони зникають як мильні бульбашки і залишаються лише авторитетні. В середині 90-х років оцінка дієздатності громадянського суспільства, до  якої я причетний, бо працював у Міжнародному Фонді Відродження, зводилася до констатації фактів – подивіться скільки у нас цих інституцій. Зрозуміло, що за реєстром у нас на 10 тисяч громадян припадало достатньо таких інституцій, але більшість з них було одноденки. Вони створювалися під певні замовлення. Зараз є потворні вияви громадянського суспільства, які запроваджуються зовні в нашій країні і одна з них – та, що створена під керівництвом колишнього голови Адміністрації Президента, політика В. Медведчука. Оце вже гримаси громадянського суспільства, бо це підкоп під державність і держава має звертати увагу на їхні агентурні зв’язки з російськими спецслужбами і на великий масив фінансування такої підривної роботи закордоном.

Якщо взяти вашу сферу охорони пам’яток, чи можливо там впровадити елементи громадянського суспільства і що кожен з працівників може зробити?

Я очолюю Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць. Нас трохи більше ніж півтори сотні експертів, а пам’яток, тільки занесених до державного реєстру, понад сто сорок тисяч. Нас не вистачить на те, щоб бодай з певною періодичністю промоніторити стан певного об’єкту. Наше завдання більш вужче – це пам’ятки всесвітньої спадщини. І на цьому полі ми не єдині. Ми зіткнулися з проблемою, коли інші не експертні, не професійні середовища випереджають нас. І це добре, але є такі структури, які працюють не на охорону пам’яток, а підряджаються на замовлення тих чи інших інвесторів – зупинити проект розвитку конкурента і втілювати свій. Головне бачити, де є публічна професійна оцінка, а де просто зведення підкилимних рахунків.

Нові вибори до Київради змінила ландшафт зацікавлених гравців в Києві, але основні впливові забудовники, які впливали  і погіршували стан історико-культурного ландшафту, залишилися при владі і, очевидно, нав’язуватимуть своє рішення в Київраді. Тому, роботи вистачить.

А що ви конкретно готові робити?

Це моя щоденна і постійна робота. Такий приклад: Петро Тимофійович Тронько був причетний до заснування українського Товариства охорони пам’яток і культури, звичайно, завдяки директивному підходу вдалося зробити багато. Ледь не в кожній середній школі, трудовому колективі були члени цього товариства. Але яка робота була здійснена силами цієї організації! Був створений Музей просто неба у Пироговому, відреставровано багато культових споруд. Такий приклад, взятий із порівняно віддаленого минулого, може бути гідним для наслідування і в наш час. Товариство і зараз є, але не в кожній області воно діє належним чином і не всюди використовують те, що дає і статут Товариства і українське законодавство. Бо перш ніж посипати голову попелом і казати, що пам’ятка втрачена. можна запобігти її руйнуванню, внісши до державних органів пропозицію про занесення до державного реєстру про взяття під державну охорону того чи іншого об’єкта, а не потім постфактум горювати. Головне – не проспати на місцях. А можливостей для нових відкриттів в архітектурі – дуже багато.

Прес-служба ВГО «Ліга Культури»

Київ, 7 липня 2014 року

fb     yt

Ми використовуємо файли cookie для покращення роботи сайту та оцінки використання його вмісту. Залишаючись на сайті Ліги Культури, Ви тим самим даєте згоду на використання нами файлів cookie.
Ok